Например, я за українську мову, бо я її справді люблю, вона в моєму єстестві. Але в той же час рідною для мене є російська. Забороняти мені російську — це ігнорування мене взагалі як людини.  Це вирізати або відрізати все російськомовне не означає народити національну свідомість – це означає відрізати третю частину нації, яка сприймає російську як Свою мову. Чому я маю ненавидіти розмовляти російською, якщо мені це справді подобається – висловлювати свої думки російською, і не лише через те що я звикла — вона моя, це я? Чому я маю сприймати українську як мову, яку я не люблю лише через те, що спілкуюсь російською?

Нащо обов’язково робити з цього всенаціональну проблему загальнокраїнового масштабу. Чому не сприймати це як те що є. Це свого роду наша унікальність. Це наша свідомість. Це те, чим ми інколи пишаємось – ми можемо розмовляти двома мовами майже на одному рівні. Навіть у Донецьку, столиці російської мови в Україні, люди люблять спілкуватися українською. Люблять, розумієте. Тому що вони не сприймають себе як частину Росії, вони не мріють відрізати Донецьку область та приєднати її до Росії. Вони сприймають себе як українці. І це боляче, коли нас насправді не відносять до жодної країни – ми ніби у підвішеному стані десь між небом та землею – ані Росія, ані Україна.

Так! Українська має бути, бо ми живеме в Україні, в решті решт! В університеті я навчалась українською і була тим справді задоволена і щаслива. Але розмовляти постійно – для мене це примус. Це забагато. Це як передоз.  І навіть, мабуть, не хочу робити це звичкою, бо воно як свято – мати інколи можливість спілкуватись українською.

Наївно, слабенько, але проблема все ще існує.

Скажеш – у свій час нав’язали російську примусово. От вона поступово і стала рідною для частини українців. Так само можна, чи навіть треба повернути українську назад до України. Бо ж нація, ёпт. Але це вже диктатура. Що станеться якщо спробувати прийняти те що є? Не створюючи конфліктів на пустому місці, аби відвернути увагу від справді важливих питань. Що твориться у нашіх селах, шпиталях, промисловості. Яке там кому діло до мови, насправді, люди?! Якщо лише спробувати поважати друг друга такими якими ми є нині. А не змінювати все під одну гребенку. Нащо, поясніть мені?

Песетчк. Так, я знаю що у тексті є помилки, але ці слова краще здатні передати зміст деяких ідей (принаймні для мене).

27.10.10